Кілька місяців на бойових позиціях, десятки атак, постійні удари артилерії та безпілотників. Для піхотинців 153-ї окремої механізованої бригади навіть повернення з передової перетворюється на небезпечну операцію, яка може тривати кілька діб.
Військовослужбовці з позивними Замок, Слюсар і Медик розповіли про утримання оборони, російські штурми та перші години після повернення з позицій.
Дві доби, щоб пройти 15 кілометрів
Піхотинець із позивним Замок провів на позиції кілька місяців. За цей час його підрозділ відбив близько десяти російських штурмів.
За словами захисника, іноді противник намагався підібратися впритул до українських укріплень.
В одному з випадків російські військові принесли до бліндажа міну з дистанційним підривом. Втім, українським операторам безпілотників вдалося знищити нападників, а вибуховий пристрій не спрацював.
Не менш небезпечним виявився вихід із передової. Відстань у 15 кілометрів Замок разом із побратимами долав дві доби.
«Дощ, ідемо мокрі, холодні та важкі; на ночівлю зупинилися в порожньому укритті, скинули одяг — обгорнулися флізеліном та ковдрами, перепочили та продовжили рух, прислухаючись до ворожих дронів та ховаючись від їхніх ударів».
Постійні обстріли призвели до серйозних контузій.
Після повернення боєць проходить лікування та поступово звикає до повсякденного життя — людей навколо, можливості нормально поїсти й відпочити.
«На “нулі” реальність інша, там ти не думаєш, що відбувається тут, і не порівнюєш — не до цього, єдине сподівання — вижити».
«У чому звідси вийшли, у тому й повернулися»
Схожу історію пережили ще двоє піхотинців 153-ї бригади — Слюсар і Медик.
Після кількох місяців на позиції їхнє повернення до тилу також тривало майже дві доби.
«Суцільні перебіжки, залягання під випаленими деревами — ворожих дронів там цілий рій».
Попри виснаження, постійні обстріли та складні умови, військовослужбовці виконали поставлене завдання — втримали позиції.
Слюсарю 53 роки. Три з них він воює. За час служби брав участь у бойових діях на Донеччині, Херсонщині та Запоріжжі.
До війни працював механізатором, токарем і зварювальником. Одна з його доньок також стала військовослужбовицею.
Його побратиму Медику — 39 років. У військового четверо дітей, наймолодшому сину шість років. Через війну родина тривалий час перебуває за кордоном, і, за словами бійця, вони не бачилися майже шість років.
Під час багатомісячного перебування на позиціях головною підтримкою для захисників залишалися побратими.
«Постійні обстріли, втома, фізична та моральна. Пакунки, які нам передавали побратими, називали “Цукерка”. Дуже хотілося солодкого: шоколаду та Pepsi. Там одне для одного були й за психологів — життєві історії кожного знаємо досконало».
Повернення до звичайного життя
Одразу після виходу з передової військові насамперед мріяли про душ, нормальну вечерю та сон у ліжку.
Для Замка, який дорогою думав про пиво й м’ясо, після повернення все закінчилося значно простіше: він випив води, зателефонував рідним і заснув.
Слюсар і Медик теж чекали зустрічі з близькими.
При цьому Медик навіть після пережитого не втрачає почуття гумору.
«Постелю спальник на підлозі, рюкзак під голову і буду, як на позиції, через кожні дві години казати дружині: “Твоя зміна”».
За цими жартами — місяці ізоляції, постійна небезпека та фізичне виснаження.
Історії піхотинців 153-ї бригади демонструють, що утримання позицій на Запорізькому напрямку вимагає не лише відбиття штурмів, а й тривалої боротьби за виживання в умовах постійного спостереження та атак ро
Джерело: текст та фото 153-я ОМБР
The post «15 кілометрів за дві доби під ворожими дронами»: піхотинці 153-ї бригади розповіли про бої на Запорізькому напрямку first appeared on Портал Акцент.