Від Запоріжжя до Одеси
Шлях родини Зінаїди з тимчасово окупованої території пролягав через кілька регіонів України. За словами жінки, на початку вони не мали чіткого плану дій. Першою зупинкою для них стало Запоріжжя, після чого родина переїхала до Дніпра, де намагалася прилаштуватися до нових умов. Проте її чоловіку запропонували роботу в Одесі і родина переїхала.
Як зазначає переселенка, південне місто спочатку викликало побоювання, адже родина ніколи не розглядала його як місце для переїзду та постійного життя. Втім, кращі умови та гостра необхідність десь остаточно осісти змусили їх ухвалити це рішення. У побутовому плані, за словами Зінаїди, зміна місця минула без значних перешкод, їм постійно щастило, проте справжнім викликом стала психологічна складова та шалена туга за домом.
«Були труднощі з моєю саме адаптацією, бо я не могла все це прийняти. Для мене було дуже важко зрозуміти, як мені жити далі, що мені робити, куди мені йти. Тобто було важко, морально було важко саме мені. Я робила все, щоб якось себе підняти. Будучи в Одесі, поки діти навчалися онлайн, я намагалась себе зайняти чимось, бути корисною для самих бердянців. Ми передавали постійно якісь ліки, шукали їх. Неймовірні були труднощі з цими ліками постійно», – розповідає Зінаїда.
Адаптація в новому місті проходила постійними порівняннями з Бердянськом. Одеса виявилася близькою родині не лише завдяки морю, а й через топографічні схожості. Назви районів та вулиць, як-от Слобідка, Ліски, Пирогова чи Мечникова, викликають у переселенців, які самі з мікрорайону 8 Березня, неймовірно теплі асоціації. А одеський Приморський бульвар родина за бердянською звичкою завжди називає Приморською площею.
Особливий випадок стався під час першого візиту родини на ринок «Привоз», де Зінаїда зустріла продавчиню зі свіжими бичками – рибою, яка є абсолютним гастрономічним символом Бердянська.
«Натрапили на продавчиню, у якої були бички свіжі, такі класні, такі величенькі. Продавчиня поки мені зважувала кілограм риби, каже, що зараз мене навчить, як їх чистити. Я кажу: поки ви тут копали Чорне море, ми вже в Бердянську знали три способи, як почистити ці бички і 33 страви, як приготувати. Вона спочатку не зрозуміла, дивиться з опаскою, а потім, як зрозуміла сам посил – боже, сміялися потім всім Привозом», – згадує переселенка.
Вихід із психологічної кризи
Процес виходу з емоційної нестабільності прискорився завдяки дітям. Тривалий час вони продовжували дистанційно навчатися у своїй бердянській школі онлайн, за якою досі дуже сумують. Однак згодом родина ухвалила складне, але необхідне рішення перевести їх до місцевого одеського закладу освіти. Це дозволило дітям повернутися до звичної рутини, відновити живе спілкування з однолітками та соціалізуватися.
Побачивши позитивні зміни в житті родини, Зінаїда також вирішила виходити зі своєї емоційної мушлі. Вона розпочала пошуки роботи й незабаром працевлаштувалася в компанію, яка займалася пошиттям одягу, де знайшла чудовий колектив. Згодом переселенка змінила сферу та перейшла працювати до інтернет-магазину ювелірних прикрас. Свою нинішню роботу Зінаїда описує як стабільну, спокійну та розмірену справу, що доставляє людям радість і красу. Одночасно з основною роботою вона зосередилася на розвитку власного мікробізнесу.
Розвиток невеликого виробництва мерчу в умовах війни
Нині бердянка успішно розбудовує власну справу, що спеціалізується на розробці та виготовленні брендованого мерчу для компаній. Асортимент продукції охоплює широкий спектр товарів: від шоперів, футболок та худі до чашок, ложок, виделок, брендованого посуду та різноманітних підставок для смартфонів і планшетів. Виробництво передбачає повноцінний цикл – від створення дизайну з нуля до випуску готового виробу, наприклад, вирізання будь-яких видів емблем чи написів.
«В нас є постійний замовник, клієнт постійний, буквально обслуговуємо кожну неділю. Є такі десь, знаєте, як сарафанне радіо. Розійшлось там по десь. Потихеньку щось робимо, податки трохи платимо. Вважаю, що зараз, якщо платиш хоч трохи податків, то ти вже потрібен цій країні», – підкреслює підприємниця.
Найбільшим замовленням бізнесу на сьогодні стало виготовлення 150 спеціальних підставок для спортивної команди, в якій тренуються діти Зінаїди. За її словами, наразі проєкт перебуває на стадії поступового розвитку, проте в майбутньому жінка має амбітні плани щодо суттєвого масштабування виробництва.
Адаптація в новому місті проходила постійними порівняннями з Бердянськом. Одеса виявилася близькою родині не лише завдяки морю, а й через топографічні схожості. Назви районів та вулиць, як-от Слобідка, Ліски, Пирогова чи Мечникова, викликають у переселенців, які самі з мікрорайону 8 Березня, неймовірно теплі асоціації. А одеський Приморський бульвар родина за бердянською звичкою завжди називає Приморською площею.
@@https://www.brd24.com/news/vid-evakuatsii-do-vlasnoho-biznesu-z-vyhotovlennia-merchu-yak-berdianka-oblashtuvala-zhyttia-v-odesi.html@@
Пам’ять про дім, закарбована на тілі
Попри успішну інтеграцію та налагоджений побут в Одесі, міцний зв’язок із рідним містом залишається невіддільною частиною життя родини, чиє дитинство та молодість минули в нагірній частині Бердянська на вулиці Морозова. Всі, хто поруч із Зінаїдою, намагаються подарувати їй частинку дому: батьки передавали магніти та бердянську тараньку, а нові колеги на новорічні свята презентували статуетку бердянської стели.
Проте найважливішим і найбільш терапевтичним кроком для збереження пам’яті стало рішення зробити концептуальне татуювання. Ідею створення цього малюнка Зінаїда виношувала протягом усіх чотирьох років.
«Останнє, що я таке собі зробила – це татуювання нашого міста. Там в мене бичок, наша альтанка і маяк. Я носила цю ідею всі чотири роки. І якось не наважувалась, бо я сама не знала, як я саме це хочу бачити. Тобто це ж на все життя, тому треба було підійти відповідально. Я накидала майстрині свої ідеї, говорю, хочу бачити своє місто. І вона каже: приїдеш до мене, побачиш прямо за п’ять хвилин до того, як почнемо набивати. І вона коли показала, у мене були такі очі, я навіть не сподівалась, що таке буде. Я зрозуміла, що воно мені допоможе. І мене так попустило, таке враження, що мій Бердянськ зі мною поряд», – ділиться Зінаїда.
Наразі родина продовжує впевнено розбудовувати своє життя на новому місці, але їхні двері завжди залишаються відкритими для земляків. Зінаїда зізнається, що бердянці досить часто приїжджають до Одеси, і вона завжди радо готова зустрітися на каву та поділитися спільними спогадами про рідне місто.
@@https://www.brd24.com/news/moi-zhabry-peresokhly-bez-moria-ale-hory-trymaiut-yak-podruzhzhia-pozhezhnyka-ta-shokolatie-z-berdianska-buduie-novyy-dim-v-karpatakh.html@@
ДЖЕРЕЛО