#громадськемісце Збірна Іспанії вийшла у фінал Євро. Як пройшов матч? #запоріжжя #zaporizhia

Категорія: Головне, Спорт
Збірна Іспанії вийшла у фінал Євро. Як пройшов матч?  Першим учасником фіналу німецького чемпіонату Європи стала та збірна, яка більше за решту фіналу заслуговувала. Іспанці прорвалися в нього, здобувши перемогу – 2:1 – над французькою командою, якій не допоміг швидкий гол Рандаля Коло Муані. Іспанський блиск, підкреслений шикарним голом 16-річного Ламіна Ямаля, виявився надто яскравим для того, щоб поблякнути через таку маленьку невдачу.

Люди, які цього вечора переживали за збірну Франції, заслуговували, звичайно, на щире співчуття. Виявитися жертвами такого жорстокого обману — та ще катування.

Ти починаєш дивитися матч із найсильнішим серед усіх суперником, які могли дістатись, і в голові крутять нескінченний хоровод одні й ті самі думки. Ну, не може бути такого, щоб чудова команда, чудові футболісти весь турнір були настільки безпорадні в атаці. Колись має їх прорвати. Колись повинен з’явитися тонус, знайти правильні рішення, хоч би якими дивними і радикальними вони здавалися. І чи не півфінал чи найбільш підходящий для чарівних трансформацій момент? Ось хто б міг подумати, що одного разу тренер Дідьє Дешам у важливому матчі залишить у резерві Антуана Грізманна, свого улюбленця? А він лишив.

Чого чекали від півфіналу Іспанія-Франція

І раптом, уже за кілька хвилин гра повідомляє, волає на весь голос: є тонус, працюють рішення! Тому що Кіліан Мбаппе, що розлучився нарешті зі своєю маскою, що захищала зламаний ніс, опинившись перед Хесусом Навасом ліворуч від штрафного, раптом замість того, щоб піти в обведення, акуратно закидає м’яч у воротарську. А там, перед брамою, здіймається в повітря Рандаль Коло Муані і заганяє його головою в сітку, відкриваючи рахунок. І Мбаппе, відсвяткувавши гол, трусить назад з якоюсь хитрою посмішкою великого трикстера: і хто нас заздалегідь ховав?

І ти клянеш себе за сумніви, за те, що в душі не вірив у те, що можливе перетворення. А заразом зауважуєш: Хесусу Навасу, 38-річному футбольному динозавру, лівий фланг іспанської оборони, зона, де мешкає Мбаппе, дістався через дискваліфікації, на які у чвертьфіналі проти німців нарвались Робен Ле Норман та Дані Карвахаль. І Лапорту в боротьбі з Коло Муані через них допомогти теж було нікому. Втрати й справді у збірної Іспанії серйозні, а то й фатальні.

А потім ти бачиш, як Навас, страхуючи партнерів, що провалилися, збиває, заробляючи жовту картку, перед штрафною Адрієна Рабйо, вже готового віддавати вільному Мбаппе, і тільки зміцнюєшся у своїй впевненості.

Ні, щось із цими божевільними іспанцями сьогодні не те. І начхати, що в них уже пройшло кілька цікавих атак, не в них справа.

А потім тебе також раптово висмикує з цих солодких мрій шикарний удар 16-річного Ламіна Ямаля — майже без розбігу, що огинає, перш ніж вразити дев’ятку французьких воріт, по крутій дузі хижо розставлені пальці голкіпера Майка Меньяна — непотрібний стрибок, непотрібний. Удар, яким Ямаль у будь-якому разі забезпечує собі чільне місце в історії. Наймолодшим автором голу на одному з двох головних турнірів – або чемпіонаті світу, або чемпіонаті Європи – досі був Пеле, король футболу. Але на світовій першості 1958 року королю було 17, а іспанському вундеркінду, який підірвав першість європейську через 66 років, стільки виповниться через чотири дні.

А над тобою, наївним та нещасним шанувальником збірної Франції, продовжують знущатися. І буквально через чотири хвилини після трюку Ямаля свій, теж ефектний, виконує Дані Ольмо, що легким рухом ступні прокидає м’яч повз Орельєна Чуамені, якого, може, нікому й ніколи не вдавалося так обдурити. А далі м’яч вирушає у площину, і Жуль Кунде встигає лише зачепити його, щоб деякий час побути автором чергового автоголу чемпіонату, переписаного врешті-решт на Ольмо. І після цього ти вже дивишся за грою іншими очима, позбавившись марних ілюзій.

І бачиш, зрозуміло, що на тлі іспанців французька збірна надто проста, що не має такої швидкості, таких вибухових вінгерів, як Ямаль і Ніко Вільямс, що Мбаппе пішов у тінь.

Прикрили Мбаппе. І проклинаєш себе за довірливість.

А другий тайм дражнить натяками на те, що успіх ще може посміхнутися французам. І іспанці здаються занадто задоволеними собою, щоб рвати жили. А спокій — вірний шлях до краху, правда ж? І французькі заміни виглядають перспективними. Антуан Грізманн, якого Дідьє Дешам, зрозуміло, відправив у бій, коли запахло гасом, начебто непоганий. І Бредлі Баркола, вирушивши ліворуч, мабуть, щоб у Кіліана Мбаппе було більше свободи, наводить там іноді шурхіт. Ех, ще б іспанці разочок здригнулися, прогнулися. Але не тремтять і не гнуться, а якось холоднокровно – ні, не “сушать”, але “підсушують” гру, притримуючи м’яч на чужій половині.

Загалом замість повноцінних шансів – лише півшанси, шансики. Такі, якими цю грандіозну збірну Іспанії не налякати. Як і травмою Лапорта, котрому під завісу матчу розбили ніс. І без нього він упорається.

Останньою подією зустрічі була істерика, яку влаштували Гризманн і Дешам, вимагаючи від арбітра призначити для них кутовий. Але навіть він їм не дістався.

ДЖЕРЕЛО