Не всі, хто залишився на тимчасово окупованій території і продовжує вести там свій бізнес, винні у колабораціонізмі. Факт нібито очевидний – але чи буде він очевидним для правоохоронців після деокупації? Треба розбиратися в кожному випадку окремо, вважає юрист, депутат Запорізької обласної ради Сергій Лишенко
Людина, яка свідомо передає окупантам гроші, матеріальні ресурси тощо, має нести кримінальну відповідальність, підкреслює адвокат. Але якщо людина робить все це під примусом, це вже інша справа.
Давайте розберемо на прикладі. Візьмемо СТО, яке працює на тимчасово окупованій території. Приїхали окупанти і примушують ремонтувати їхню техніку. Якщо власник погоджується це робити, і ще і відмовляється брати за роботу гроші, – це одна справа. Тут однозначно буде кримінальна відповідальність. Якщо ж власник погоджується ремонтувати, але на загальних умовах: ставить в чергу, бере гроші за виконану роботу згідно прайсу – тут інше. Я вважаю, що в даному випадку кримінальної відповідальності не має бути. Якщо ж до власника СТО ще і застосовують фізичну силу, погрожують зброєю, то тут однозначно не повинно застосовуватися ніякої кримінальної відповідальності. Адже він робить це під примусом.
Юрист наголосив, що треба враховувати багато факторів: чи одноразово власник СТО допомагав окупантам, чи переєструвався він як індивідуальний підприємець за законами окупаційної влади, і особливо – чи подав він на компенсацію за виконані ремонтні роботи до окупаційної адміністрації. Адже останнє явно доводить, що допомогу колаборантом він надавав свідомо, з умислом.
Як довести відсутність такого умислу? Сергій Лишенко пояснює так:
Теоретично вважається, що це обов’язок правоохоронних органів – доводити факт умислу. На практиці кримінальний процес побудований таким чином, що факт умислу окремо не доводиться ніколи. Є такий анекдот, який буде доречним: якщо ви возите в багажнику біту, покладіть поруч бейсбольний м’яч. Ваш адвокат буде вам вдячний. Чому? Бо довести, що людина возить біту, щоб завдати комусь тілесних ушкоджень, або щоб займатися бейсболом, неможливо. Тільки людина може дати ці показання. Проте є опосередкований доказ – м’ячик і перчатка. Ось приблизно ця грань і відділяє умисел і відсутність умислу.
Тож якщо людина хоче забезпечити собі відсутність проблем, вона має зберегти докази примусу і тиску з боку окупантів.
Всі документи, якими від неї щось вимагали, листи з погрозами, фіксувати всі випадки, коли її кудись викликали або забирали. Це може бути зафіксовано як показаннями свідків – просто банально телефони і адреси людей, які можуть підтвердити, що о п’ятій ранку такого-то дня людину забрали на підвал і три дні її не було. І от в сукупності цих факторів і буде доводитися в подальшому відсутність або наявність того чи іншого умислу.
За словами адвоката, судова практика доводить, що результат розгляду справи в першу чергу залежить від умислу – але це ті обставини, яким приділяється найменша увага при доведенні. Тож потурбуватися про себе краще завчасно.
Читайте також: “Що робити, якщо житло на ТОТ зруйноване обстрілами – коментар юриста“