#громадськемісце Сині і жовті стрічки – спогад про час, коли мелітопольці були вільні і єдині #запоріжжя #zaporizhia

Як це – йти на мітинг відстоювати український Мелітополь, коли навколо окупанти? Прожити 4,5 місяці на запасах їжі, щоб не купувати російське? Наша героїня, Юлія, знає все це із власного досвіду. “Запорізький центр розслідувань” продовжує публікувати історії людей, які вирвалися з окупації

До повномасштабного вторгнення Юлія працювала у Мелітополі журналісткою. Від колег і дізналася про початок великої війни. 

Що робити? Цього не знав ніхто.

В той день я не чула вибухів. Зрозуміла, що почалася війна, зі сповіщень в робочому чаті. Я, як завжди, поїхала на роботу, але про всяк випадок зібрала тривожну валізку.

Юлія, мелітопольська журналістка

Так почалося “інше” життя в Мелітополі. 26 лютого 2022 року місто було окуповане. 

Відчуття нереальності – про нього говорять усі, хто побував в окупації. Але валізка не ставала Юлії в нагоді ще декілька місяців – місяців боротьби і намагання зберегти свою українську суть. 

Складно було усвідомити, що все це відбувається насправді. Ти відчуваєш постійний страх – за себе, за рідних, за друзів.

Юлія, мелітопольська журналістка

Життя змінилося невідворотно.

Почалися проблеми. Магазини розграбували. Було складно купити продукти. Коли вже пройшов час і в місто почали завозити російські продукти, я принципово намагалася їх не купувати. Ми протягнули на старих запасах 4,5 місяці.

Юлія, мелітопольська журналістка

Весь цей час Юля активно брала участь в антиросійських мітінгах. Вона публікувала дописи україською мовою у себе на сторінках в соцмережах, намагаючись відстоювати свою проукраїнську позицію.

Перед тим, як вийти на вулицю, я постійно чистила переписки в телефоні. Було дуже страшно. До моїх колег-журналістів вже приходили окупанти з обшуками. Одного дня могли прийти і до мене

Юлія, мелітопольська журналістка

У липні 2022 року Юлія з мамою вирішили виїздити: почалися облави.

ЗСУ нанесли удар по російській військовій базі в Мелітополі. Було багато втрат в окупантів. Почалися облави на вулицях,  і ми зрозуміли, що з Мелітополя треба їхати. 

Юлія, мелітопольська журналістка

Влітку 2022 виїзд коштував дешевше, ніж зараз. Втім, легким він не був ні для кого. Напруга і страх взяли своє:

Ми знайшли перевізника через чати, заплатили по 2000 гривень з людини. Виїхали рано-вранці. Дорога зайняла майже два дні. Але мамі стало погано, і нам дозволили відвезти її до лікарні в Василівці.

Юлія, мелітопольська журналістка

Юлія впевнена: їй пощастило. Перевізник дочекався їх у Василівці. А ще їх особливо не перевіряли на блокпостах — хоча активістка їхала зі своїм ноутбуком та двома телефонами. Просто натрапили на трохи більш людяну зміну… Особливо жорстоко поводили себе ДНР-івці.

Із собою активістка змогла провезти найдорожче, хоч і знайшла для нього дуже незвичне місце:

У взутті я заховала стрічки, блакитні та жовті. Їх нам роздавали під час одного з мітингів на підтримку України. Для мене було дуже символічно, що я змогла вивезти їх з окупації! Стрічки для мене – спогад про час, коли мелітопольці були єдині та вільні.

Юлія, мелітопольська журналістка

Героїня іншої нашої історії, Ірина з Енергодару, під час виїзду пройшла такі обшуки, що не радить навіть і намагатися вивозити українську символіку. Каже: знайдуть все. Тож Юлії і справді дуже-дуже пощастило…

Із Запоріжжя дівчина поїхала до Львова, потім на Франківщину. Їхати в нікуди, розпочинати життя заново було… складно. 

Нам пощастило: нас дуже добре зустріли. Я відсвяткувала свій День народження… Але здавалося, що все, що відбувається навколо – немов у фільмі. Я звикала до інших звуків, ходила на мирні мітинги. 

Юлія, мелітопольська журналістка

Після виїзду журналістці довелося звернутися до психолога: проявилися наслідки багатомісячної психологічної напруги.

В мене з’явилася адреналінова залежність. Але хочу сказати, що під обстрілами ракет та шахедів в Україні не так страшно, як в окупації. Жити в окупації – це жити у в’язниці вільного режиму.

Юлія, мелітопольська журналістка

Зараз Юля в Києві. Її життя змінилося – як вона вважає, вже назавжди.

Я обов’язково приїду до Мелітополя після деокупації. Але жити там я вже, напевно, не буду. Я розумію, що зараз вже це не моє місто, не таке, як було раніше. Там все інше. 

Юлія, мелітопольська журналістка

Ми дякуємо Юлії за бесіду і щиро віримо, що кожен українець повернеться до своєї рідної деокупованої домівки!

ДЖЕРЕЛО